Безсонні ночі

Тої ночі Він вперше пішов до повії. Їхав нічним автобусом, далі блукав нічим містом. Вздовж потомлених ліхтарів, попід похмурими будинками, прямісенько до споруди з зубатим фасадом. Там розшукав дзвінок з грайливо наліпленим сердечком і задзвонив.

За мить відчинили, і Він увійшов до напівтемної вітальні. По її стінах вже вишикувались звабливо дівчата. Високі й низеньки, біляві і темні, в скромних джинсах та досить нескромних халатах – усі були тут. Вибір тривав з хвилину, обранка залишилась. Реша затупцювали швиденько назад до своїх покоїв, чекаючи на наступний виклик та команду хутко спускатись.

Оговорили деталі по часу, визначили побажання клієнта, узгодили вартість послуг. За хвилину Він плескотів у душі, вона надягала робочу білизну. А потім лунали зойки, шльопки, тихесенький сміх, шарудіння й скріпіння ліжка. Аж поки усе затихло.

Наступні пів ночі Він повільно блукав додому, минаючі зовсім нечастий транспорт. Квартири дістався уже на світанку, швидко роздягся і миттю заснув. Прокинувся від будильника та зазбирався хутцем на роботу.

*****

Ніч прийшла якось то непомітно. Просто довгий робочий вечір тривав і тривав, аж поки не гупнув об землю густою імлою ночі. Із мешканців офісу залишились лиш Він, охоронець та якась миша, скряготіння якої добре вчувалось у напівтемному кабінеті. Робити не було чого та додому іти не хотілось.

Він вдягся неспішно, підняв комір кашемірового пальто, начепив ледь не на очі улюбленого капелюха та попростував в сторону вихода. Там розбудив охоронця, віддав ключа від кабінету, вийшов на двір і озирнувся довкола.

Було темно і кожен з можливих напрямків виглядав однакоао небезпечним. Вибору особливого не було і Він почимчикував неспішно в бік єдиної світлої плями на всю ділову округу. Той супермаркет гарував цілодобово і знаходився не те, шоб далеко від дому.

У безлюдному торговому залі Він довго ходив вздовж полиць, аж поки не накидав у кошик банку м’якого сира, дрібку ще свіжих булок, пакунок норвезької риби і якусь шоколадку. Постояв біля полиць із пивом, швидко перейшов до розкладки з горілкою. Зрештою вибрав дві пляшки вина. Напісолодкі Каберне Савіньйон та Піно Нуар. Обидві чилійські з корками на закрутці, аби легко було відкрутити, навіть коли без штопора. Він бо не пам’ятав, чи є ще той штопор в квартирі, загублений за часів якоїсь з пиятик.

Розплатився, склав все у фірмовий пакет та зацокотів пляшками в сторону власного дому. Там вже так звично ввімкнув музику, намазав булки сиром, подрібнив червону рибу, розкрив шоколадку, а з нею й обидві пляшки вина. Ввімкнув ноутбук, знайшов в інтернеті порнуху, вмостився зручніше на ліжку. Пив і дивився, дивився і пив аж поки не спорожнів пляшки та не доїв приготоване.

Далі таки заснув. До ріжучого мозок сигналу на телефоні, що сповіщав про початок нового робочого дня.

*****

Він совсім не пам’ятав нараду. Весь час, поки шеф монотонно про щось розказував, просто непомітно спав. Снилась порнуха, часом гаряча. Аж поки над Його головою пролунало його ж ім’я та завдання поїхати в Л. Невідкладно, тобто завтра вже бути еа місці.

Кожного року найбільш винного із своїх підлеглих шеф посилав до Л. аби там працювати з особливо вередливимм клієнтами їх невеличкої фірми. Так виглядало, що на цей раз шефова немилість випала саме на Нього. А може то шеф вмів читати думки і просто побачив, ким саме він був у Його гарячому сні?

Цілей день готувався до подорожі. Звіряв плани, вивчав звітність, перевіряв дані по клієнтах. В перерві бронював готель, купував квитки на потяг. Відправлення було пізнім, майже опівночі. Наступного ранку, ближче до дев’яти Він мав вже прибути до Л.

Вирішив з роботи додому не йти, а зайти перед відправленням до басейну. Благо, той був недалеко від вокзалу, а плавки Він завжди носив із собою. Тож, завершивши всі питання, склавши дорожню валізку та тричі перевіривши, чи все вимкнув, Він покотив до басейну.

Народу було не багато. По-перше, розпал робочого тижня, по-друге, вже ближче до пізнього вечора. Вода в чаші басейна приємно холодила тіло, знімаючи втому з кожним новим гребком.

Вже на третьому розвороті тіло увійшло в режим автомата і Він повністю зосередився на власних думках і спогадах. В пам’яті буквально спливало минуле літо, їх зустріч, яскраві стосунки. Він ніби ще відчував на м’язистій спині тепло Її обіймів, його пальці ніби знову торкались її прохолодної шкіри.

Це вона пішла від нього. Сказала, що має з’їздити на вихідних провідати маму, бо та захворіла. Поїхала і більше не поверталась, лишивши у раз осиротілій квартирі дрібку власних речей. Капці з вушами, коротку футболку з котами, у ванній зубну щітку та масажку з залишками світлявого волосся. Він більше ніколи не користувався тою гребінкою, лиш роздивлявся уважно в елекричному світлі кожну з тих волосин.

Туга тривала доволі довго. Особливо сильною вона була в перші півроку. Потім, ближче до нового літа ніби його попустило. Знову дивився навкола, знову хотів пригод. Навіть завів стосунки з одною з власних колег.

Тривало те все недовго. З нею було просто прісно.
А весь останній місяць він зовсім не спав. Не помагали, ані медитації, ані снодійне чи алкоголь. Не помагало навіть постійне навантаження роботою на межі усіх сил.

Годинник над тумбами для стрибків показував 23:04. Вже був час збиратись в дорогу. Він швидко виліз з води, звично прийняв душ, легко попростував в бік вокзалу. Показав провідниці квиток з телефону, закинув речі, розстелив свою верхню полицю та ліг.

Спати знов не хотілось. Сусіди по потягу беззастережно хропіли, іноді стукаючись головами об тонкі стінки купе в ритм руху потяга. Він взяв телефона, вдягнув навушники та ввімкнув віднедавна улюбленого Rene Aubry. Вона дуже любила Рене, особливо його Plasirs d’Amour. Він теж тепер полюбив.

Поїзд поволі їхав, він читав щось з новин, слухав музику, згадував тоє літо. Від нічого робити став перебирати фотки на телефоні. Якось одразу натрапив на фотки із нею. Підступний смартфон сам розподілив світлини по обличчах відзнятих. Тож на нього ніби аж вистрибнула папка із нею.

На фото вона посміхалась. Навіть коли не губами, то очима завжди. Світлини були різні, але на кожній із них з Її волоссям була катастрофа. Вітер його кувйожив, сонце нещадно пекло. А Вона так старанно намагалась його загладити. Без особливих успіхів, коли щиро.

Якоїсь миті Він таки наважився. Відкрив фейсбук, знайшов її профіль, почав писати.
Привіт.
Я в твоєму місті.
Може зустрінемося?

Три рядочки, більше не зміг. Написав, подивився, почав стирати. Потім знов написав. І знову все стер. Зрештою, написав те саме і натиснув “відправити”.
Далі дивився на кружечок під текстом, благаючи, аби той став бодай синім (доставлено), а ідеально з портретом (прочитано).

Та зв’язок у дорозі страшенно слабкий, колір кружечка усе не мінявся. Так і провалився в сон. В навушниках та з телефоном в руках.

*****

Коли він проснувся, телефон остаточно сів. Провідниця розбудила, запропонувала чаю. Попив, зібрався, по прибуттю пішов заселятись. Потім зразу в офіс клієнтів.
Там лишив телефон заряджатись та взявся за першочергові справи. Лишень у обід зміг повернутись до телефону.
Ввімкнув, почекав і зразу побачив коротке від неї: добре, давай після 20:00.

Весь день Він ходив і не вірив. Робив щось, відповідав на питання, навіть давав поради. І все не вірив. Кожної вільної миті витягував телефон і знову читав той меседж.

Сьогодні знову не спати. Вперше із радості…

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *