Аромат щастя

В яскравому сонці березня мружиться усміхнений хлопчик. Розлігся  пластом на лавці міського сквера та уявляє себе котом. Повільно потягується, перекочується з боку на бік, мов той колобок у печі. 

Хитро та водночас відкрито поглядає на людей навколо, а особливо на бабцю з граблями. Та разом з напарницею заходились з самого ранку прибирати той сквер. Така в них робота. 

На сусідній лавці сидять двоє. Їй трохи за тридцять, йому, певно, теж. А може і сорок, за лисиною, що сяє на сонці, одразу не розбереш. 

Сидять близенько, стиха про щось говорять, нервово курять щось із його пачки. Іноді в простір виривається його хрипке «люблю», «не знаю» та «може якось». Густому басу втопить тонкий фальцет з «так не можна», «діти» та «у меня муж». Обручки  на пальцях зрадливо сяють на сонці зовсім не схожим дизайном. 

Трохи на віддалі від усіх сховалася ще одна лавка. Влітку вона геть непримітна в гілках верболозу. Та зараз таке голе пруття ніяк не ховає дівчат, що вмостилися наодинці від всіх, з кавою та поцілунками. Перша сидить на лавці в спокусливій позі, підставивши сонцю обличчя в веснянках, а губи своїй коханій. Друга нависла над нею стовбуром, так що уся фігурка першої опинилася в тіні другої. Вся крім обличчя, на якому очі питливо вдивляються у обличчя другої, шукаючи в них правду, чи любить. 

Схоже, відповідь задовольняє, бо за якусь мить губи першої тягнуться вгору і їх накриває цілунок з присмаком кави. 

Хлопчик усміхнено кидає бісики навкруги, радіє сусідам по лавках, а особливо бабусі. Дивиться то на неї, то на дерева, та на яскраве сонце. Сміється. Тоді перекочується на спину і задивлятися у весняне небо. Вдихає запахи цигарок, кави й конвалій бабусі. А з ними тонкий аромат щастя…

Facebook Comments