Епітафія

Я очікував більшого, як ще очікував.
А просив значно меншого, ніж не просив.
Та воно закінчилося не розпочавшися.
Розчинилось потроху в буденності див.

Не хотів та воно усе якось хотілося.
Не брехав, бо вже, з рештою, нащо брехать?
Тільки знав, що усе воно точно закінчиться.
І цього вже потроху спокійно чекав.

І воно виглядає все якось цивільненько.
Ні образ, ні патетики, ні каяття.
Тільки жур і печаль затискають обіймами.
Витискаючи з пам’яті рештки життя

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *