#Моямузика

Коли мені було шістнадцять, більшість ходила з волкманами. Чи іншими компактними плеєрами, у яких затирали до дір власні касети. Касети я мав, а от плеєр – ні.

У перші теплі дні травня зважився та пішов на ринок. Пішки, десь з п’ять кілометрів. Аби купити в торговця у металевій «ракушці» радіо на батарейці, з кліпсою на ремінь. Все, разом з навушниками, затягло десь на п’ять баксів. Цілий скарб на ті мої гроші.

Навушники нещадно рипіли та зовсім не мали басів. Але я міг чути музику. Відтоді, кожного теплого дня я годинами блукав містом і слухав. Перемикав хвилі, вслухався у голоси ведучих. У те, особливе літо, вивчив на пам’ять імена всіх діджеїв, назви всіх тематичних програм та знав всі хіти літа дев’яносто сьомого.

Радіо протрималося в мене десь з рік. Потім його віджала місцева шпана. Радіо, але не мою музику. Та й досі зі мною. Щороку я слухаю з тисячу нових пісень. За не таке вже тривале життя назбиралось більше за тридцять тисяч пісень. Третина – цілком достойних.

Я ними ділюсь. Коли маю час та настрій. У ФБ за хештегом #моямузика

Добре, що світ стає іншим. Добре, що музика все доступніша для багатьох. І моя музика теж

Facebook Comments