Присмак мівіни

Із запиленого Москвичонка на парковці заштатного супермаркета неспішно виходять троє у камуфляжах. Вже за якусь мить вони ткнулись засмаглимм обличчами у нутрощі розбитого багажника, витягли перемотані ковдрами клунки і попрямували в бік магазина. Один був на протезі, він весь час відставав, але вперто тягнув свою ковдру. Вже біля входу в будівлю трійця почала розкладатись. Колонки, стійки, старий ноутбук, генератор – все повільно з’являлося на асфальті десь із глибин картатих армійських ковдр.

Той, що був на протезі, поспішив назад до машини. Витяг з салону гітару, за нею три прапори, підставку. До нього швидко підбіг товариш, вже разом понесли усе до решти. Встановили підставку, встромили по черзі всі три прапори – України, ВДВ та ще якійсь невідомий. Червоне, майже помаранчеве полотнище з надписами та емблемою під тризуб.

Поки возилися з прапорами, перший швидко змонтував усе необхідне. Вже за якусь чверть години імпровізована сцена була готова. Той із протезом взяв в руки гітару, встав спиною до входу й обличчям до вулиці та заграв. По його зосередженому обличчу повільно котились сльози, поблискуючи в променях холодного травневого сонця. Вітерець м’яко шурхотів медалями на грудях співака. Ті мирно пускали зайчики прямо в обличчя усім перехожим.

Перед трійцею стояла велика прозора коробка з щілиною для збору коштів. За спиною солдатського гурту звабливо всміхалась реклама мівіни. Люди понуро виходили з супермаркета та швидко ішли собі геть.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *