Like

Десь в середмісті Парижа біля величезної бочки із зморшкуватими зіницями по колу стоять двоє. Мати невизначеного віку з великим паперовим клунком в руках та син років восьми із порожньою пляшкою з-під вина. Син авторитетним рухом закидає пляшку у вічко пластикової бочки. Та з характерним звуком вдаряється об такі самі, сховані десь у її череві. Вже за секунду син тягне руку до маминого клунку за наступним набоєм.

Вино, кола, вино, кола. Вино, лимонад, вино, вино, лимонад, знову вино. Пляшки ритмічно падають в бочку, по околиці юрмиться зойк розбитого скла.

Мати із сином працюють мовчки, синхронно, звичними рухами. За якусь хвилину клунок спорожнів і двоє задоволено йдуть в бік метро.

Вже перед спуском в підземку вони зупиняються. Мати ніжно обіймає сина та показує тому на сміттєві наклейки. Папір, пластик, скло – роздільне викидання сміття. Хлопець гордо позирає то на клунок, то на картинку з намальованою на ній пляшкою.

Тоді тягне до гори великого пальця та радісно спускається у метро.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *