Романтика індійських потягів

Були не уважні, забріли не у свій вагон в індійському потязі. А там місця з нашими номерами вільні. Ну як вільні, пасажири на них без білетів. Тож, переконати їх звільнити місця полюбовно було не так вже і важко. Ми ж форумів начитались, знаємо, що індуси часто подорожують без квитків, бо ті размітають. От і туляться по троє-п’ятеро на одну поличку. А ми ж то разумні, квитки ще за місяць вперед купили. Тож має бути не подорож, а лафа.

Сидимо, віддихуємося потроху, фігіємо. Знаю, що в квиток включена постіль. А от де її попросити, не знаю. На три найближчі вагони постіль цікава, по ходу, лиш нам. Сусіди в кращому випадку просто лежать на полицях. Вкриваються всім, що мають, переважно светрами з себе ж. Більшість же просто сидить. По п’ятеро-восьмеро(!) на полиці. Я думав, таке не можливо, але після тук-тука, з якого вилізло семеро дорослих та п’ятеро дітей, вже вірю в усе.

Ті, кому місця не вистачило, стоять в коридорі. І в тамбурі. І в туалетах. Так само, як у наших маршрутках в годину пік. Найбільш відчайдушні тупо лежать на підлозі. В тамбурах, на стиках вагонів. Воно й зрозуміло, їхати треба усім. Тим більше, коли потяги так запізнюються. Наш, от приміром, вирушив на годину пізніше.

Зветься це чудо – вагон-сліпер, значить з можливістю покемарить. Насправді, плацкарт-плацкарт. Та в вагоні ну геть не смердить. Ще б пак, вентиляція тут на рівні. Стекол в вагоні нема, тільки грати на вікнах. А ще є вентилятори. Їх завбачливо не включили, бо тоді б пасажирів видуло б просто на дах. Дякую комусь за турботу.

Люди часу в дорозі не гають. Моляться, їдять, читають, ріжуться в карти. Як правило, зразу в форматі “на скільки вистачить тої колоди”. Тож, у місцевого дурня грають як мінімум вдесятьох. Просто натягують чиюсь хустину по периметру плацкартного кубрика і грають на цьому імпровізованому столі. А поруч ідять тхалі, запивають те все масалою і прихрумують чипсами та горіхами. Харч продають тут же, спритні хлопчики з відрами на голові. Вони безустанку ходять поміж вагонами і голосно пропонують чогось купити. З заплющеними очима враження, ніби слухаєш муедзинів. Чи зіпсоване радіо. Атмосферності додають діджеї, що крутять на власних мобілах свіжі хіти Болівуду чи невибагливий індійський репчик. Іноді те розбавляють добіркою рок-балад з дев’яностих.

Люди у тамбурах дуже привітні. За першою ж вимогою звільняють тобі туалет. Потім займають знову, аби далі стояти в комфорті. Ті, хто лежить на підлозі, зі спокоєм терплять випадковий каблук чи валізу по ребрах. Їх стійкості можуть позаздрити будь-які йоги.

І так на всі вісім вагонів. Знаю це точно, бо виявилось, наші місця у вагоні геть іншого класу. З кондиціонером, м’якими полицями, постіллю та туалетним папером у нужнику. Останнє, до речі, не часто зустрінеш і в ресторанних вбиральнях.

Та якось у нас не драйвово. Пасажири, або підбивають таблиці на компах (певно то знамениті індійські ІТ-шники), або серфять щось в телефонах (більшість сусідів). Чи просто пустують зп’яну (переважно туристи з Китаю).

Романтика – вона в сліперах. Проходьте, сідайте, де вільно!

#нотатник
#цікавинкижиття
#стежзахмарами
#захмарами
#followclouds

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *