РІК ЩАСТЯ

У ніч на суботу 2 липня я попрощався з чисельним народом, що прийшов відсвяткувати зі мною мої тридцять п’ять та наступний відхід від усіх справ. Вже за якусь чверть години ми з дружиною та парою друзів їхали у таксі нічним містом. Розслаблений Київ святково сяяв різнобарвними вогниками, а на весь салон лунала безсмертна Metallica. Грали Nothing Else Matters, заглушаючи в гітарному ритмі будь-які розмови і спроби власних думок.

Рокери натужно співали в динамік:

Never cared for what they do

Never cared for what they know

But I know

So close, no matter how far

Couldn’t be much more from the heart

Forever trusting who we are

And nothing else matters…

 

І в цей момент я вже добре знав, чого більше не хочу робити, до чого не буду вертатись та від чого відмовляюся так кардинально. Проте, як воно буде далі, не знав ну зовсім нічого. 

Так розпочалась моя пригода у рік, яку згодом я вирішив охрестити подорожжю до самого себе. 

 

То чим же він був, той рік поміж двома липнями? Як згодом виявилось, найщасливіший рік у моєму житті. 

Сказати, що все змінилось, це не сказати нічого. Але, так воно й сталось. Змінились люди навколо, мої інтереси, заняття та навіть думки. 

 

Та про все по-порядку. 

 

Люди. У мене багато друзів, знайомих, колег. Звісно, тісненько спілкуєшся не зі всіма, не більше як з двома-трьома сотнями різних людей. Та у цей рік я свідомо і досить відчутно скоротив власні контакти та суттєво переглянув підходи до спілкування в цілому. Як результат, близька 80% народу в моєму тісному контакті – це абсолютно нові мені люди. Часто вони не мають якогось особливого статусу, грошей чи влади. Часто вони не розуміються на глобальних питаннях а-ля порятунок країни або щось таке. Але це надзвичайно щирі і просто чудові люди. З ними цікаво, весело і надійно. Дякую їм за дружбу. 

 

Мандри. Я мандрував і багато. Бразилія, Аргентина, Індія, майже уся Європа, включно з Ісландією. А ще екзотичні Танзанія, Ефіопія, Малайзія та інші красоти світу. Сумарно, з три десятки країн, половина з яких вперше та понад 100 днів активних переміщень світом. За цей час ми з родиною накатали разом понад 150 тисяч кілометрів, причому більше 60-ти тільки в останню подорож. Трохи про це у моєму невеличкому звіті з мандрівки трьома континентами. 

Не знаю чому, та медіа нас охрестили мандрівниками світом. І часто тепер питають пораду по тому, як і куди організувати подорож. Особливо, коли з дітьми. 

Мандрувати, воно звісно прикольно. Але зовсім не легко. Постійні переміщення втомлюють, бюджетне житло часто дратує, а місцева їжа просто стає в шлунку. А ще ж є хвороби в дорозі, різні мови й не завжди привітні люди. Коротше, воно дійсно важко. Та я не секунди не пожалкував, що мав таку змогу помандрувати світом. І хочу таке повторити  ще. 

 

Здоров’я. Я нарешті зайнявся не країною, радикальними змінами, а собою. Мало хто знає, та за рік до свого відходу від справ я потрапив у лікарню з серцевим нападом. Наслідки надмірно нервового професійного життя, помножені на банальну зневагу до власного ж здоров’я. Саме тоді я вирішив, що маю щось та змінити, бодай, роботу. Зрештою, я отримав у розпорядження цілий рік на те, щоб стати хоч трошечки здоровішим. І мені це вдалося. 

Для стимуляції серця почав кататись на велику, чи не одразу ж поламав ключицю. Хотів відновитись, і якось пошвидше. Тож став пірнати у крижану воду. А далі воно затягнуло. Тепер роблю це 3-4 рази на тиждень, занурююсь у воду +8 і менше. Від того почуваюся значно краще. Кататись таки продовжив, просто більш обережно. Як наслідок, накрутив за цей рік під три тисячі кілометрів та проїхав перший свій веломарафон у соточку кілометрів за раз. З недіючою рукою, до речі 🙂

Тепер от тричі на тиждень катаю від 40 км за раз та від 500 км в місяць. Ще стараюсь ходити до спортзалу, просто ходити пішки та загалом, більше рухатись. 

І воно дійсно працює. Почуваюся зараз максимум на 27, тоді як ще рік тому думав, що мені за 50. Ну і зменшився на пару розмірів, да 🙂

 

Творчість. Почав фотати і багато. Ще минулої весни закінчив курси фотографії, на яких зрозумів багато технічних штук про свою камеру та фотання у цілому. А потім почав просто робити те, що, власне, і вчив. Як результат, вже став фіналістом кількох фотоконкурсів, як в Україні, так і закордоном. Приміром, от зараз одна з моїх робіт висить у Сан Франциско на виставці переможців глобального фотоконкурсу вуличної фотографії. Ще доля звела з фотохудожниками з усієї країни, членом товариства яких я і сам планую ставати. Звісно, якщо подолаю всю ту бюрократію, якої у фотоспілці не менше як у всій нашій державі. 

А ще я став більше писати. Короткі текстики в форматі фейсбук-історій, яких за рік назбиралось вже понад сотню. Та хто ж зараз не пише, скажуть люди. І будуть праві. Не готовий сказати, чи пишу якось там особливо і чи так, що воно зачіпає. Думаю, що трохи таке є 🙂

Та це краще дізнатись, просто проглянувши щось із моїх текстів. Наприклад, ось тут

А ще завів рубрику кінорецензій. Фільми дивлюся давно і різні. Багато толкових. А потім пишу про них коротенькі відгуки для всіх, хто так любить #розумнекіно 

Проект народився цілком випадково та вже має немаленьку армію своїх шанувальників. Думаю от трохи вдосконалити для них розділ. Зокрема, ввести пошук за жанрами фільмів та іншими типами корисних сортувань. Але поки за це не брався, бо часу якось не вистачає. 

 

Час. Це, напевно, найцінніший ресурс у моєму житті. Бо, власне, це ж я вирішую як, куди і чому витрачати свій час. Здавалось би, коли у відпустці, вставати раненько потреби немає, дні досить вільні, а часу цілісіньке море. А значить, можна постійно вигадувати, куди ж його зараз подіти. 

Та виявляється, у житті воно трохи не так. Ні, це все правда, що часу фізично більше, аніж коли гарував з ранку до ночі. І що рано можна не прокидатись. Та я зрозумів, що саме у цей рік став вставати стабільно в районі 06.00 ранку. Хоча до того не міг себе підняти з ліжка раніше за 08.30.

А спати в цілому я став не більше за шість уже звичних годин. Просто часом тепер розпоряджаюся значно ретельніше і витрачаю його на дійсно важливі події і речі. 

Зараз маю особливу розкіш самому собі обирати, з ким мені бачитись, про що говорити, чим займатись та до чого прагнути. І добре так розумію, от саме цей день і лишень оцей момент я і маю, що далі – воно невідомо. 

І тому почав усвідомленіше проживати життя. 

 

Стосунки. А коли воно усвідомлено, воно добре. Не в сенсі, що завжди в кайф чи особливо райдужно повсякчас. Воно саме так, як найкраще мало би бути у даний момент. І від того знімається купа зайвих питань, накруток й придумок в своїй голові. А залишаються тільки справжні емоції та справжнє життя. За цей рік я навчився сприймати життя і себе такими, як вони є. І це дуже допомагає мені у стосунках. З дружиною, дітьми, людьми загалом. Думаю, я і мої близькі стали більш гармонійними. А ще цілісними і наповненими. І я вдячний всесвіту, що зараз воно саме так. 

 

Кар’єра. Я поставив собі за мету просто пожити чим довше без якогось заняття за гроші. І цілий рік вже не маю потреби бігти в якісь офіс, витримувати якісь дедлайни чи боротись за копійчину на прожиття. І воно дійсно кльово. Бо в мене з’явився час подумати про важливе, оцінити своє життя, підходи та пріоритети. Думаю, так багато і концентровано я не думав з часів інституту, тобто років з п’ятнадцять. 

Я направду радий, що завершив все те, чим займався останні десять років. І радий, що зараз розпочинаю новий етап. Вже з осені стартуватиме оте моє нове заняття. Яке воно буде, нехай поки побуде інтригою. Скажу лиш, що між новою справою із нуля та стабільним заняттям за грубі гроші я завжди обиратиму перше. Бо так мені цікавіше. 

Ну а поки кар’єра стоїть на паузі, спробував реалізуватись у трохи інших сферах. Ніби воно і вдалося. Разом із неперевершеною Юлею Мироненко ми зняли соціальний ролик про корупцію та її вплив на наше життя. Спробував там себе в ролі продюсера. 

Разом із фотохудожниками Кропивницького забабахали національний фест сучасного мистецтва “Марс Атакує!”  Там я вправлявся в ІТ та рекламі. 

Разом з місцевими горцями вже тепер думаємо про національні змагання на фізичну витривалість по бездоріжжю. А була ж іще купа всього менш масштабного та не менш захоплюючого у цей рік.

 

Втрати. Я також їх мав. Втопив по дощу айфон, забув в літаку айпед. Ламав ключицю, а потім руку. Безліч разів рвав та губив кабель для телефону. Витрачав гроші на якісь дурнички, без розуму та результату. Сварився без діла та втрачав людей, включно з вчорашніми друзями та ніби колегами. Ремонтував половину домашньої техніки. Коротше, переживав нормальні трабли живої людини. І не розклеївся. Бо це також життя. Хоча, звісно, в момент катастрофи просто не уявляв, як це все пережити. Та зрештою, лиха за рік було не більше як в рік до того…

 

Дякую, що дочитали. Ця нотатка не має якихось висновків і пропозицій. В ній немає моралі чи модних лайфхаків. Зрештою, весь мій довгий текст можна вмістити в коротке – коли людина в порядку, то і світ її також в порядку. 

На тому й стою. А ще на моєму ж побажанні для всіх – життя кольорове і фарби у ньому обираємо ми. 

 

Ну а всім, хто дочитав аж сюди, я дарую музику. 

Обробку хітової композиції тої самої Металіки, де все інше не має значення. 

Enjoy and be happy!

 

 

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *