БУВ ЖОВТЕНЬ

Був жовтень. Уже по-осінньому холодно і доволі мокро. І тут, як на зло, розлізлися туфлі. Просто не витримали безперервного дощу в цілісенький день і потреби бігати по калюжах. Так він і купив ті кросівки. Нічим, в приципі, непримітні. Хіба що на високій підошві та ще із гортексом. Тобто, пристосовані для тривалих вилазок в дощ.

Вже за пару тижнів випробував їх на повну. Бігав у тих кросівках по дощовій Венеції. Точніше, ходив швидко, але майже як бігав. Бо було холодно, мокро, а ще замало часу. Хотілось побачити чим побільше в місті усіх закоханих. Тим більше, коли була така нагода – п’ятнадцять рочків стосунків і кохана поруч. У десь таких же кросівках.
Тож кроси трудились і в дощ, і в мряку, і в тепле бразильське сонце. Славно тоді побігали, ще й багато.

Взимку кросівочки теж не стояли без діла. Ходили сніговим містом, крутили замерзлі педалі, випробовували товщину річкового льоду. Навесні блукали у горах, в королівстві струмочків, калюж, бруду і снігу десь на вершині. Переважно тримались добре, завжди надійно, в парі з кросівочками коханої.

Улітку стояли без діла, сушились під теплим сонцем, ніжились під лагідним вітром. У вересні знову сходили в гори. Знову калюжі, мряка, суцільний дощ. Сморід, втома і тривала відстань.
Знову в парі з коханими кросами. Але вже у різному темпі. І з темпераментом також різним. Майже тоді не бачились. Так, мокли по ночах поруч. А зранку знов розбігалися по маршруту.

Був жовтень. По-осінньому холодно і доволі мокро. Кросівочки добре служили усю поїздку, вміло оминали калюжі, не набирали воду чи бруд.
Він був цілком задоволений. Надійні кросівки для тривалих мандрів.
Особливо, коли вирушаєш сам.

Facebook Comments