БУВ ЖОВТЕНЬ

Був жовтень. Уже по-осінньому холодно і доволі мокро. І тут, як на зло, розлізлися туфлі. Просто не витримали безперервного дощу в цілісенький день і потреби бігати по калюжах. Так він і купив ті кросівки. Нічим, в приципі, непримітні. Хіба що на високій підошві та ще із гортексом. Тобто, пристосовані для тривалих вилазок в дощ.

Вже за пару тижнів випробував їх на повну. Бігав у тих кросівках по дощовій Венеції. Точніше, ходив швидко, але майже як бігав. Бо було холодно, мокро, а ще замало часу. Хотілось побачити чим побільше в місті усіх закоханих. Тим більше, коли була така нагода – п’ятнадцять рочків стосунків і кохана поруч. У десь таких же кросівках.
Тож кроси трудились і в дощ, і в мряку, і в тепле бразильське сонце. Славно тоді побігали, ще й багато.

Взимку кросівочки теж не стояли без діла. Ходили сніговим містом, крутили замерзлі педалі, випробовували товщину річкового льоду. Навесні блукали у горах, в королівстві струмочків, калюж, бруду і снігу десь на вершині. Переважно тримались добре, завжди надійно, в парі з кросівочками коханої.

Улітку стояли без діла, сушились під теплим сонцем, ніжились під лагідним вітром. У вересні знову сходили в гори. Знову калюжі, мряка, суцільний дощ. Сморід, втома і тривала відстань.
Знову в парі з коханими кросами. Але вже у різному темпі. І з темпераментом також різним. Майже тоді не бачились. Так, мокли по ночах поруч. А зранку знов розбігалися по маршруту.

Був жовтень. По-осінньому холодно і доволі мокро. Кросівочки добре служили усю поїздку, вміло оминали калюжі, не набирали воду чи бруд.
Він був цілком задоволений. Надійні кросівки для тривалих мандрів.
Особливо, коли вирушаєш сам.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *