Как на войне

В черзі до втомленого дільничного лікаря сидять п‘ятеро. Хлопець студентського віку в яскравих кросівках й з бананкою через плече. Два дуже загорілих чоловіка з характерною вимовою мешканців Азії. Жінка невизначеного віку в масці, що закриває усе обличчя окрім очей та рудого волосся. Хлопець у велосипедній формі, шоломі та окулярах в одному відтінку.

Усі мовчать, зосереджено вдивляючись в телефони, стараючись не помічати криків. Це лікарка за зачиненими дверима свого кабінету жорстко вичитує молоду маму, яка пропустила якийсь там огляд новонародженої.

Лікарка зовсім не стримує власних емоцій та з кожним новим маминим словом тільки кричить гучніше.

Першим не витримує чоловік у кросівках. Рішуче витягує з бананки свого телефону та тихесенько вмикає пісню. По маленькому коридору почекальні розливається ритмічний гітарний бій. Вже за секунду уся черга нашорошує вуха на добре знайому пісню.

-Ляг отдохни и послушай что я скажу, – беззвучно виводять губи власника телефона.

-Я теpпел, но сегодня я ухожу. Я сказал успокойся и pот закpой, – підхоплюють губи хлопця в шоломі.

-Вот и всё, до свидания, чёpт с тобой, – зненацька виривається фальцетом десь з-попід маски. На руду жінку здивовано обертаються обидва братів-мусульман, явно не розуміючи, що відбувається.

-Я на тебе как на войне, а на войне как на тебе. Hо я устал, окончен бой, беpу поpтвейн иду домой, – вже не стримуючи емоцій дружньо виводить черга.

За дверима враз западає тиша. За якусь хвилину кабінет відчиняють, з нього виглядає здивована жінка в халаті. Вона намагається не дивитись нікому в очі, а лиш посміхається трохи благенько.

Лікарка тихим голосом запрошує наступного в черзі. Хлопець в кросівках демонстративно вимикає пісню й неспішно прямує до кабінету. Черга знов розчиняється в телефонах

Facebook Comments